Mariana Yaremchyshyna

Auf der Suche

Zwischen kollektivem Trauma und individuellem Biografiebruch: Aktivistin, Performancekünstlerin, Musikerin und Tierschützerin Mariana Yaremchyshyna aus Kyjiw engagiert sich vielseitig. Seit der russischen Invasion in der Ukraine unterstützt sie Geflüchtete in Greifswald und kämpft stadtpolitisch für die Aufnahme weiterer Menschen. Dem erlebten Leid will sie Momente des Zusammenhalts entgegensetzen.

У пошуках

Між колективною та індивідуальною травмою: активістка, перформерка, музикантка і зоозахисниця Мар’яна Яремчишина з Києва небайдужа до багатьох речей. Після вторгнення Росії в Україну вона підтримує біженців у Ґрайфсвальді та бореться за таку міську політику, що дозволить приймати ще більше людей. В солідарності вона вбачає протидію колективним стражданням.

Mariana Yaremchyshyna sitzt ruhig und aufrecht in ihrer Greifswalder Wohnung. Bevor sie darüber spricht, wer sie ist, ist es ihr wichtiger zu erzählen, dass ihre Waschbärin im Sterben liegt. Sie habe schon als Kind Tiere gerettet, die sich nicht selbst helfen konnten. „Waschbären werden in Deutschland als invasive Art behandelt, obwohl sie von Menschen für die Pelzproduktion hierher gebracht wurden“, erklärt die 28-Jährige. „Irgendwer muss Verantwortung übernehmen, weil wir Menschen so viel Quatsch auf der Erde machen.“ Die Sorgearbeit für Tiere bedeutet Mariana viel. Die Waschbärin habe sie inspiriert. Weil sie eine Kämpferin ist.

Мар’яна Яремчишина спокійно сидить у своїй ґрайфсвальдській квартирі. Перш ніж розповісти про себе, їй важливо сказати, що її єнотиха помирає. Bона рятувала тварин звідколи себе памʼятає. "У Німеччині єноти вважаються інвазійним видом, хоча люди самі завезли їх сюди для виробництва хутра", — пояснює 28-річна жінка. "Хтось має взяти на себе відповідальність, тому що ми, люди, робимо стільки дурниць на землі". Турбота про тварин важлива для Мар’яни. Єнотиха надихнула її своєю силою і жагою до життя.

Verantwortung für „menschlichen Quatsch“ übernimmt Mariana in den letzten Jahren auch abseits von Tierrechten. Besonders seit der russischen Invasion in ihrem Heimatland baut sie immer wieder Brücken zwischen Menschen verschiedener Herkunft. Sie sensibilisiert in Deutschland für eine ukrainische Perspektive und unterstützt ukrainische Geflüchtete, indem sie dolmetscht und Veranstaltungen organisiert. Mariana selbst kam schon vor über fünf Jahren von Kyjiw nach Deutschland. Der Grund war eine zufällige Begegnung. Auf dem Weg nach Dänemark stoppte sie bei einem Couchsurfer in Greifswald. Aus dem flüchtigen Kennenlernen entstand eine enge Beziehung, eineinhalb Jahre später heirateten die beiden. Mittlerweile wohnen auch Marianas Eltern als Geflüchtete in der gemeinsamen Wohnung in Greifswald.

Окрім захисту прав тварин, останніми роками Мар’яна взяла на себе більше відповідальності за ті "дурниці, які роблять люди". Особливо після російського вторгнення в її рідну країну, вона продовжує будувати мости між людьми різного походження. Вона поширює обізнаність щодо українців в Німеччині та підтримує українських біженців, перекладаючи та організовуючи заходи. Сама Мар’яна приїхала до Німеччини з Києва понад п’ять років тому. Причиною стала випадкова зустріч. По дорозі до Данії вона зупинилася у квартирі каучсерфера у Ґрайфсвальді. Коротке знайомство переросло у стосунки, і через півтора року пара одружилася. Батьки Мар’яни зараз також живуть як біженці у їхній спільній квартирі в Ґрайфсвальді.

Früher habe sie die Ukraine viel kritisiert und wollte unbedingt weg, erinnert sie sich. „Wir haben viele Minderwertigkeitskomplexe, die teilweise durch russische und europäische Perspektiven verursacht sind und sagen, dass wir weder das eine noch das andere sind, sondern etwas Komisches dazwischen.“ Wegzugehen sei leicht gewesen, weil sich Mariana als Weltmensch gesehen habe, der sich überall zu Hause fühlt. „Ich wollte cool sein und cool war es, möglichst neutral und kosmopolitisch zu sein.“ Aufgewachsen mit der ukrainischen und russischen Sprache, sei es im Freundeskreis „cooler“ gewesen, Russisch zu sprechen. Ihr Verhältnis zur Ukraine habe sich durch die Invasion am 24. Februar 2022 noch einmal verändert. „Krieg macht alles schwarz und weiß. Auf einmal erforsche und artikuliere ich mein Ukrainisch-Sein aktiv und bei uns in der Familie und im Freundeskreis wird kein Russisch mehr gesprochen.“

Раніше вона дуже критикувала Україну і хотіла виїхати, згадує Мар’яна. "У нас був загострений комплекс меншовартості. Він частково спричинений російською і європейською точками зору – коли кажуть, що ми ані те, ані інше, а щось дивне між ними". Виїхати було легко, адже Мар’яна сприймала себе "людиною світу", яка всюди почувається як вдома. "Я хотіла бути крутою, а крутим вважалося бути максимально нейтральною і космополітичною". За словами Мар'яни, вона виросла, розмовляючи українською та російською мовами, але серед її друзів було "крутіше" спілкуватися російською. Її ставлення до України змінилося внаслідок вторгнення Росії в 2014 році. "Війна робить все чорно-білим. От раптом я активно досліджую та артикулюю свою українськість, і наша родина та друзі із 2022 року більше не розмовляють російською".

Hinzukommt, dass auf einmal alle in Deutschland über die Ukraine gesprochen, aber „so gut wie null Ahnung von diesem Land“ haben. Sie habe daher lange nach etwas gesucht, um sich einbringen zu können und als der Krieg kam, plötzlich viele Aufgaben gehabt. Sie wollte hier einerseits über ukrainische Geschichte und Kultur informieren und andererseits die neu ankommenden Ukrainer*innen unterstützen und ein Gemeinschaftsgefühl bei ihnen erzeugen. Ein Jahr lang organisierte Mariana jeden Monat am 24. eine Mahnwache, um an den russischen Angriffskrieg zu erinnern und zu einem kulturellen Austausch anzuregen. Für die ukrainische Gemeinschaft in Greifswald ein sehr wichtiges Ereignis. Geflüchtete hielten Redebeiträge, teilten ihre Erlebnisse und fühlten, dass sie nicht allein sind. Der Austausch mit Menschen aus Greifswald lief hingegen schleppend: „Obwohl ich immer alles übersetzt habe, gab es wenige, die zur Mahnwache gekommen sind.“

На додачу до цього, у Німеччині в одну мить всі почали говорили про Україну, але "майже ніхто не мав уявлення про цю країну". Вона довго шукала, як проявити ініціативу, а коли прийшла війна, у неї з’явилося багато нових завдань. З одного боку, Мар’яна хотіла розповсюдити інформацію про українську історію та культуру, а з іншого — підтримати новоприбулих українців і плекати серед них відчуття згуртованості. Протягом року Мар’яна щомісяця організовувала мирні демонстрації 24 числа, щоб нагадувати про агресивну війну Росії та заохочувати культурний обмін. Дуже важлива подія для української громади Ґрайфсвальду. Біженці виступали з промовами, ділилися пережитим і відчували, що вони не самі. Взаємодія з місцевими мешканцями з Ґрайфсвальду, однак, ставалася рідко: "Хоча я завжди все перекладала на німецьку мову, мало хто із німців приходив на мирні демонстрації".

Auch beim Projekt Lebendige Bibliothek im Rahmen der Internationalen Wochen gegen Rassismus organisierte Mariana ein Gesprächsformat, indem sich Personen mit Rassismus- und Fluchterfahrungen meldeten, um mit interessierten Passant*innen auf der Straße ins Gespräch zu kommen. Das Ergebnis: In acht Stunden hat sich niemand auf ein Gespräch eingelassen. Ohne ihre Ruhe zu verlieren verdeutlicht Mariana dennoch ihre Frustration. „Ich würde mir wünschen, dass ich in diesem Interview von all den Aktionen erzähle, die ich so plane, aber wenn ich ganz ehrlich bin, sind viele meiner Mitstreiter*innen und ich gerade deprimiert und demotiviert.“ Das liege nicht nur am fehlenden Interesse der Greifswalder Stadtbevölkerung, sondern vor allem am kürzlich durchgeführten Bürger*innenentscheid. 63 Prozent der Menschen in Greifswald entschieden sich gegen die Nutzung einer städtischen Fläche für Gemeinschaftsunterkünfte für Geflüchtete. „Ich gebe so viel Zeit, Energie, Liebe und auch Geld, um die Bürger*innen dieser Stadt zu bewegen und dann schaue ich auf die 63 Prozent und denke, keine Ahnung, was ich noch machen kann.“

Також в межах Міжнародних тижнів проти расизму Мар'яна організувала дискусійний проєкт "Жива бібліотека”, під час якого люди, які особисто стикнулися з расизмом або були вимушені залишити свою країну, пропонували відкритим до розмови перехожим поспілкуватися із ними поза центром міста. Не зважаючи на успіх цього проєкту в рамках фестивалю “Катапульт”, результат цього разу здивував: за вісім годин ніхто із місцевих так і не захотів розмовляти.
На вигляд спокійна Мар’яна все ж не приховує свого розчарування. "Я хотіла б у цьому інтерв'ю розповісти про всі акції, які я запланувала, але, якщо бути абсолютно чесною, багато моїх колег і я зараз пригнічені та демотивовані". Такі відчуття у неї не лише через відсутність інтересу місцевого населення Ґрайфсвальду, розповідає Мар'яна, а перш за все через нещодавнє рішення більшості мешканців міста. 63 відсотки громадян у Ґрайфсвальді проголосували проти використання міської території для поселень для біженців. "Я та мої колеги віддаємо стільки часу, енергії, любові та грошей, щоб надихнути громадян цього міста до солідарності, а потім я дивлюся на ті 63 відсотки і думаю: без поняття, що ще я можу зробити".

An eine spontane Aktion in Lubmin erinnert sich Mariana hingegen gerne zurück. Gemeinsam mit zwei anderen Aktivistinnen stellte sie sich mit zugeklebtem Mund und selbst gestalteten Plakaten 3000 pro-russischen Demonstrierenden in den Weg. Die Aktivist*innen wurden zur Projektionsfläche. „Natürlich war es grausam da zu sein. Aber ich hatte das Gefühl, dass wir sie gespiegelt haben, als sie alle möglichen Dinge zu mir gesagt, geschrien und mich angefasst haben.“ Das habe veranschaulicht, wie viel Wut und Frust die Protestierenden in sich trugen und wie wenig sie an einem Dialog interessiert waren. „Es braucht nicht viel, bevor Menschen gewalttätig werden.“ Dieser Auftritt habe eine große mediale Resonanz zur Folge gehabt.  Für Mariana ist ihr stiller Widerspruch nicht nur deshalb gelungen. Die drei Frauen hätten daran erinnert, dass nicht die protestierende Masse oder die russische Nation Opfer sind, sondern die Menschen in der Ukraine.

Проте Мар’яна згадує успіх спонтанної акції в Любміні. Разом із двома іншими активістками вона із заклеєним ротом і плакатами стала на шляху 3000 проросійських демонстрантів. Активістки свого роду віддзеркалювали ту лють, яка йшла від проросійських демонстрантів. "Звичайно, було жахливо бути там. Але у мене було відчуття, що ми віддзеркалюємо їх, коли вони говорили мені всілякі абсурдні і грубі речі, кричали та штовхали мене". Це продемонструвало, за словами Мар'яни, скільки гніву та розчарування було в протестуючих і як мало вони були зацікавлені в діалозі. "Потрібно зовсім небагато, щоб люди проявили свою жорстокість". Ця подія викликала великий резонанс у ЗМІ. Для Мар’яни це ознака того, що її мовчазний протест вдався. Вона і дві інші активістки нагадали, що жертвами є не маси протестуючих чи російський народ, а народ України.

Ihr politisches Engagement scheint Mariana trotz der großen Hürden in nächster Zeit nicht aufzugeben. Im letzten Jahr wurde sie in den ersten sogenannten Migrantenbeirat Greifswalds gewählt. Die 13-köpfige Gruppe hat eine beratende Funktion für Stadtverwaltung und Bürger*innenschaft, schreibt Stellungnahmen und hat Rederecht bei den städtischen Ausschüssen. Insgesamt sei der Beirat aber vor allem eine symbolische Struktur, ohne viel Budget oder Macht laut Mariana. Die Stadt Greifswald nutze ihn auch, um ihre Weltoffenheit zu demonstrieren.

In Zukunft will sich Mariana in einem weiteren Feld ausprobieren. Auf die Idee habe sie eine Frau gebracht, die sie vor ein paar Monaten bei einem Besuch in Butscha kennenlernte. Zusammen überlegten sie, wie Mariana den Überlebenden helfen könnte. „In Kriegszeiten merkt man besonders, wie wichtig guter Journalismus ist, wie wichtig es ist, Menschen ihre Geschichte erzählen zu lassen.“ Daran wolle sie arbeiten.

All die vielen mutigen Dinge, die Mariana die letzten Jahre getan hat, sollen nicht darüber hinweg täuschen, dass sie die Last eines kollektiven Traumas mit sich trägt. Ihr größter Wunsch für ihre Zukunft ist es, nicht die Hoffnung zu verlieren und ungerecht und verschlossen zu werden. „Ich hoffe, dass ich weiterhin dazu beitragen kann, dass kollektiv traumatisierte Menschen sich austauschen und verstehen können, sodass Kriege nicht nur Leid und Ungerechtigkeit zur Folge haben, sondern auch Verbindungen und Zusammenhalt schaffen.“

Попри серйозні перешкоди, Марʼяна, схоже, не збирається відмовлятися від своєї активної політичної позиції. Минулого року її обрали до першої так званої консультативної Ради мігрантів у Ґрайфсвальді. Група з 13 осіб виконує дорадчі функції для міської адміністрації та громадян, висловлюється з різних питань та має право виступати в міських комітетах. Загалом, за словами Мар’яни, консультативна рада – це насамперед символічна структура, без особливого бюджету чи повноважень, і місто Ґрайфсвальд також використовує його, щоб продемонструвати свій космополітизм.

У майбутньому Мар’яна хоче спробувати себе в іншій сфері. Ідею їй підказала жінка, з якою познайомилася під час відвідин Бучі влітку 2023 року, каже вона. Разом вони розмірковували, як Мар’яна могла б допомогти тим, хто вижив. "Під час війни особливо помічаєш, наскільки важливою є хороша журналістика, наскільки важливо дати людям розказати їхні історії". Тож вона планує працювати над цим.

Свої численні сміливі вчинки Мар’яна повʼязує із тягарем колективної травми. Її найбільше бажання щодо майбутнього — не втрачати надію, не ставати несправедливою та замкнутою. "Я сподіваюся, що зможу продовжувати спонукати людей, які пережили колективну травму, обмінюватися ідеями та розуміти одне одного, щоб наслідками війни були не лише страждання і несправедливість, але й нові зв’язк та згуртованість".